(no subject)

    Останнім часом не годивімся з Возняком багато в чім. Але в цему дописі підписав би ся під каждим словом.

Одним словом ми крок за кроком виконуємо вимоги, виставлені Міністерством закордонних справ Росії? Путін нищить здобутки Майдану, чітко блокує можливі шляхи порятунку України, чи то через зміну системи влади, чи то з допомогою вступу до НАТО чи ЄС. Наступне завдання Путіна поставити в Україні свого ставленика/ставлеників. Кого цікаво.

Хоча на словах МЗС України гнівно відкинуло претензії Росії: "Запропоновані Росією ідеї відображають повністю неприйнятний підхід – перекроїти кордони України, позбавити її суверенного права на внутрішню і зовнішню політику та підірвати основи системи міжнародних відносин у повоєнній посткомуністичній і пострадянській Європі". Красиво. Та що таке слова...

Одним словом у доскіпливих обсерваторів все одно залишається підозра, якої годі позбутися, – чи ми спостерігаємо реалізацію плану, складеного десь у січні-лютому і парафованого "зацікавленими сторонами" десь на початку лютого, чи зі страху біжимо поперед паровоза в надії, що "царь не велит казнить и милует"? Невже не зрозуміло, що "не милует". Тим більше рабів.

Але ж "рабів до пекла не пускають". Як і зрадників. Ну і нездар.

І останнє – а навіщо тоді був Майдан? Для зміни персон? Чи для зміни країни? Бо як так далі піде, то все буде так само. Тільки без Криму. Ну і Януковича.

Я за зміну країни. А не "напёрсточникоff"